Народні депутати М.Безугла, Г.Третьякова та інші зареєстрували законопроект №7380 Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення організаційно-правових засад розвідувальної та контррозвідувальної діяльності. Пропонується значне збільшення повноважень силовиків в сфері електронних комунікацій, причому не на період воєнного часу, а назавжди. Ряд подібних пропозицій раніше вже розглядались парламентом і були відхилені, оскільки вони суперечать Конституції і порушують законні права споживачів і операторів. Тепер відбувається чергова спроба. ІнАУ направила листи до ряду комітетів ВРУ: Лист № 50/1-5 від 02.06.2022 ВРУ щодо зауважень до проекту Закону про внесення змін до деяких законівУкраїни щодо удосконаленняорганізаційно-правових засад розвідувальної та контррозвідувальної діяльності(реєстр. № 7380 від 17.05.2022), в яких міститься аналіз і прохання відхилити новації, які перетворять Україну в поліцейську державу за зразком рф. 
Ось цитата з цього листа ІнАУ:
1. Проектом Закону пропонується внести зміни до частини першої статті 121 Закону України «Про електронні комунікації», встановивши, що «зняття інформації з електронних комунікаційних мереж операторів, постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг забезпечується системою технічних засобів, що використовується всіма уповноваженими законом органами на умовах автономного доступу до інформації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Особливості організації і проведення розвідувальних та контррозвідувальних заходів в електронних комунікаційних мережах визначаються законами України «Про розвідку», «Про контррозвідувальну діяльність» та актами уповноважених на проведення таких заходів державних органів.»
Зазначене положення змін запропоноване замість існуючого в чинній редакції Закону, що зняття інформації з електронних комунікаційних мереж постачальників електронних послуг забезпечується єдиною системою технічних засобів, що використовується всіма уповноваженими законом органами, на умовах автономного доступу до інформації у порядку, визначеному законодавством.
Звертаємо увагу, що у Пояснювальній записці не міститься жодного обґрунтування доцільності та потреби внесення запропонованих змін до статті 121 Закону України «Про електронні комунікації».
Слід зазначити й те, що згадана норма у Законі України «Про електронні комунікації» під час нещодавного розроблення та прийняття цього Закону була досить дискутивною та прийнята внаслідок численних її обговорень та редакцій, як з боку операторів, провайдерів телекомунікацій, профільних асоціацій у сфері електронних комунікацій, так і правоохоронних органів. Звісно, цей Закон був на розгляді і у вашому комітеті та був узгоджений. Також, під час прийняття Закону, наприклад, народні депутатки України Безугла М.В., Третьякова Г.М. голосували за його прийняття і не мали зауважень до змісту статті 121.
Тому, за відсутності будь-яких обґрунтувань у Пояснювальній записці щодо ініціативи народних депутатів про внесення змін до частини першої статті 121 Закону України «Про електронні комунікації», не видається за можливе надати будь-які аргументи, які б спростовували таку ініціативу.
Крім того, очевидно, поспішаючи вносити необґрунтовані зміни до положення Закону, ініціатори допустили і технічну помилку, адже фактично пропонується внесення зміни до частини другої, а не першої, до статті 121 Закону України «Про електронні комунікації».
Нелогічною взагалі видається і пропозиція, що особливості організації і проведення розвідувальних та контррозвідувальних заходів в електронних комунікаційних мережах визначаються саме законами України «Про розвідку», «Про контррозвідувальну діяльність» та актами уповноважених на проведення таких заходів державних органів. Такі особливості, на наше переконання, повинні бути враховані, насамперед, в галузевому законодавстві, адже їх виконання підлягатиме саме постачальниками електронних комунікаційних послуг та/або мереж. До того ж не зрозуміло, про які саме акти та яких саме уповноважених на проведення таких заходів державних органів йдеться у запропонованих народними депутатками України змінах?
З огляду на зазначене, просимо статтю 121 Закону України «Про електронні комунікації» залишити без змін у чинній редакції. А пропозиції, внесені у проекті Закону, відхилити, як необґрунтовані та недоцільні.
2. Пунктом 3-5 статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» пропонується в ході контррозвідувальної діяльності уповноважити органи, підрозділи та співробітників Служби безпеки України здійснювати на підставі рішення суду тимчасове обмеження доступу до визначених (ідентифікованих) інформаційних ресурсів (сервісів) у порядку, встановленому законом, з метою недопущення терористичного акту або вчинення розвідувально-підривної діяльності на шкоду Україні, протидії проведенню проти України спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив конституційного ладу, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, загострення суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації, недопущення використання для організації, підготовки, вчинення, фінансування, сприяння або приховування акту несанкціонованого втручання в діяльність об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, з використанням технічних засобів, що встановлюються постачальниками електронних комунікаційних послуг та/або мереж та іншими суб’єктами господарювання.
По-перше, законодавство України не містить жодного порядку тимчасового обмеження доступу до визначених (ідентифікованих) інформаційних ресурсів (сервісів).
По-друге, ініціатори проекту Закону не розкрили далі у тексті проекту Закону, хто, як звертається до суду з клопотанням про тимчасове обмеження доступу до визначених (ідентифікованих) інформаційних ресурсів (сервісів), як це клопотання розглядається судом, який документ буде винесено судом та яким чином він підлягатиме виконанню, його процедура та порядок, можливість оскарження такого судового рішення тощо.
Тобто, запропоноване положення у проекті Закону не розкрите та не буде реалізованим.
По-третє. Незрозуміла причина та обґрунтування ініціаторів проекту Закону, з чого вони дійшли висновку, що саме постачальники електронних комунікаційних послуг та/або мереж чи інші суб’єкти господарювання (не зрозуміло взагалі, хто мається на увазі), повинні встановлювати технічні засоби (!). Такі технічні засоби постачальникам для надання електронних комунікаційних послуг та/або мереж взагалі не потрібні. Ініціатори проекту Закону у Пояснювальній записці не навели інформацію про вартість таких технічних засобів і які витрати може понести кожен постачальник у зв’язку з їх встановленням. Ініціатори проекту Закону взагалі не розкрили у проекті законодавчого положення, хто і за який рахунок має їх придбавати. Якщо ініціатори проекту Закону вважають, що постачальники повинні придбавати, то, в доповнення до вищенаведеного, хочемо звернути вашу особливу увагу, у ході проведення активних бойових дій на окремих територіях країни, інфраструктура електронних комунікацій зруйнована, постачальники, у зв’язку з цим понесли значні фінансові втрати на її відновлення. Тому, на наше глибоке переконання, нав’язування державою у період війни, згаданого положення та наміри його прийняття, є неприйнятними та непосильними для бізнесу, а також розцінюємо, як мінімум, некоректною дією з боку держави по відношенню до суб’єктів, які надають електронні комунікаційні послуги.
І наостанок. Впродовж вже не одного року неодноразово звертаємо увагу розробників нормативно-правових актів на те, що технічно блокування і видалення Інтернет-контенту можливе лише в разі його виконання володільцем вебсайту або дата-центром, де розміщений цей контент. Коректне блокування Інтернет-контенту провайдерами доступу технічно неможливе, про що свідчить також негативний вітчизняний досвід спроб впровадження блокування на доступі з 2017 року.
Отже, пункт 3-5 просимо виключити із статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» у редакції, запропонованій у проекті Закону.
3. Змінами до пункту 5 статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» пропонується уповноважити органи, підрозділи та співробітників Служби безпеки України отримувати від постачальників електронних комунікаційних послуг та/або мереж технологічну та іншу інформацію про функціонування мереж, у тому числі з обмеженим доступом, на умовах, визначених володільцем цієї інформації та підрозділом Служби безпеки України, який уповноважений проводити оперативно-технічні заходи; брати участь у перевірці походження інвестицій з метою недопущення процесу укладання і реалізації операторами (власниками) об’єктів критичної інфраструктури угод, що можуть негативно вплинути на безпеку, цілісність, стійкість та безперервність функціонування об’єктів критичної інфраструктури, або спроб використання об’єктів критичної інфраструктури у фінансуванні терористичної та розвідувально-підривної діяльності.
Проте, такі пропозиції повинні бути виключені з тексту проекту Закону.
Для початку зазначаємо, що законодавство України та запропоновані положення у проекті Закону не надають визначення поняття «технологічна інформація» та як і ким проводиться перевірка походження інвестицій. У проекті Закону його ініціаторами не запропоновано способів і механізмів реалізації цих змін, зокрема, щодо порядку направлення та збору інформації, хто і як визначає потребу збору такої інформації, порядок проведення перевірок, аналізу угод тощо. Взагалі, про які угоди йдеться, адже чинне законодавство не містить вимог до угод, які б визначали критерії, що ті, чи інші умови впливають чи потенційно можуть впливати на безпеку, цілісність, стійкість та безперервність функціонування об’єктів критичної інфраструктури. Ініціатори проекту Закону не пропонують механізмів реалізації вказаного законодавчого положення. За таких умов прийняття пункту статті Закону у запропонованій редакції матиме наслідком його неоднозначного застосування та створюватиме підґрунтя для зловживань з боку відповідних державних органів.
Зазначені пропозиції у проекті Закону суперечать і статтям 119, 121 Закону України «Про електронні комунікації», де визначено таке:
1) Постачальники електронних комунікаційних послуг повинні забезпечувати і нести відповідальність за схоронність даних щодо кінцевого користувача, отриманих при укладенні договору про надання електронних комунікаційних послуг та наданні електронних комунікаційних послуг, у тому числі щодо:
персональних даних споживача;
факту отримання кінцевим користувачем електронних комунікаційних послуг;
змісту інформації, що передається та/або отримується кінцевим користувачем;
обсягу, змісту, маршрутів передачі інформації (даних), у тому числі даних, що обробляються з метою передачі інформації в електронних комунікаційних мережах або оплати електронних комунікаційних послуг;
даних про місцезнаходження, до яких відносяться будь-які дані, що обробляються постачальником електронних комунікаційних послуг при наданні послуг електронних комунікацій, у тому числі щодо розташування термінального обладнання. Ця вимога не поширюється на випадок передачі даних про місцезнаходження абонента, що здійснює виклик до служби екстреної допомоги за номером 112;
даних про спроби виклику між певними кінцевими точками електронної комунікаційної мережі, в тому числі про невдалі спроби виклику (таких, що були ініційовані і не отримали відповіді) або перерване з’єднання.
Інформація про електронні комунікаційні послуги, отримані кінцевим користувачем, може надаватися за наявності його попередньої згоди, вираженої у письмовій чи будь-якій іншій формі, що дає змогу зробити висновок про факт надання такої згоди або у порядку та відповідно до вимог Конституції України та законів України.
2) Доступ до інформації про споживача, факти надання електронних комунікаційних послуг, у тому числі до даних, що обробляються з метою передачі такої інформації в електронних комунікаційних мережах, здійснюється виключно на підставі рішення суду, слідчого судді у випадках та порядку, передбачених законом.
Отже, пункт 5 просимо виключити із статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» у редакції, запропонованій у проекті Закону.
4. Проектом Закону пропонується Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» доповнити статтею 8-4 «Рекомендації з питань забезпечення державної безпеки» (право Служби безпеки України, Служби воєнної розвідки та контррозвідки України при здійсненні контррозвідувальної діяльності відповідно до компетенції надавати державним органам, органам місцевого самоврядування, утвореним відповідно до законів України військовим формуванням, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності та посадовим (службовим) особам рекомендації), та статтею 8-5 «Офіційне застереження» (право Служби безпеки України надавати офіційні застереження). Проте, не розкрито чіткі переліки випадків, коли такі рекомендації та офіційні застереження можуть бути направлені, процедура складання та вимоги до оформлення цих документів, обов’язковість виконання документів та що буде вважатись доказами врахування/виконання рекомендацій/офіційних застережень, та які наслідки за їх невиконання для юридичної чи фізичної особи, порядок оскарження документів, в т.ч. до суду тощо. На наш погляд, зазначене може мати наслідком порушення законних інтересів та прав суб’єктів господарювання, а також містить підґрунтя для вчинення корупційних діянь, оскільки право надання рекомендацій та офіційних застережень може використовуватись службовими особами Служби безпеки України та Служби воєнної розвідки та контррозвідки України вибірково.
Отже, запропоновані до Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» доповнення статтями 8-4 та 8-5, просимо виключити.
5. Проектом Закону пропонується Закон України «Про контррозвідувальну діяльність» доповнити статтею 8-2, відповідно до якої, у виняткових випадках, коли невжиття невідкладних заходів призведе до злочину проти основ національної безпеки України, терористичного акту, кібератаки, знищення необхідних фактичних даних або зумовить неможливість їх отримання, Голова Служби безпеки України, його заступник або начальник регіонального органу Служби безпеки України, керівник Служби воєнної розвідки та контррозвідки України або його заступник має право прийняти документально оформлене рішення щодо проведення контррозвідувальних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, до ухвалення рішення суду».
Згадані положення просимо доопрацювати з метою недопущення проведення заходів, визначених у пунктах 4, 5, 7, 8 у цій статті, без рішення суду.
Тому, після слів «передбачених частиною першою цієї статті» доповнити словами «окрім пунктів 4,5,7,8 цієї статті».
6. Запропонованими змінами до частин другої-третьої статті 23 Закону України «Про розвідку» пропонується встановити наступне:
«2. Правоохоронні та інші державні органи, військові формування, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації будь-якої форми власності, яким направлено запит розвідувального органу, зобов’язані не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати розвідувальному органу запитувану інформацію.
У разі якщо запит розвідувального органу стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що розвідувальний орган письмово повідомляється не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
3. Із зазначеною у частині першій цієї статті метою оператори, постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг забезпечують доступ розвідувальним органам, у тому числі для встановлення технічних засобів розвідки, до електронних комунікаційних мереж, що знаходяться в їх володінні.»
Сформульовані положення у проекті Закону, які надаватимуть право отримувати інформацію від постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг на підставі направленого ними запиту, не відповідають статті 31 Конституції України, якою кожному гарантовано таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тому, подання постачальниками електронних комунікаційних мереж та/або послуг будь-якої інформації має відбуватись відповідно до встановленого порядку та виключно на підставі судового рішення (ухвали). Самі такі підходи, на нашу думку, є гарантією дотримання положень Конституції України, визначених, зокрема, статтями 8, 31, 32, 34. Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
У своїх зверненнях про надання зауважень та пропозицій до проекту Закону № 3196-д від 26.10.2020, ІнАУ постійно наголошувала про те, що інформація постачальниками електронних комунікаційних мереж та/або послуг будь-якої інформації, у відповідності до Конституції України, може надаватись виключно на основі рішення (ухвали) суду.
Враховуючи зазначене, просимо доопрацювати частину другу статті 23 Закону України «Про розвідку» (у проекті Закону), встановивши виключення випадків отримання інформації від постачальників електронних комунікаційних послуг та/або мереж. Доповнення, запропоновані у частині третій до статті 23 Закону України «Про розвідку» виключити.
7. Ініціаторами проекту Закону пропонуються зміни до Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» шляхом його доповнення таким поняттям як «спеціальна інформаційна операція — це захід, який реалізується в інформаційній сфері або сфері кібербезпеки, спрямований на попередження або припинення загроз інформаційній безпеці України».
По-перше, на наше переконання, ініціаторами змішано різні поняття – кібербезпека та інформаційна безпека, які передбачають різні комплекси заходів на їх забезпечення відповідно до законодавства.
По-друге, надано нечітке формулювання поняття «спеціальної інформаційної операції» та які саме дії та повноваження матиме Служба безпеки України при її проведенні. Адже далі в тексті проекту Закону вказується лише про право Служби безпеки України проводити контррозвідувальні та спеціальні інформаційні операції, контррозвідувальне впровадження, проте, комплекс заходів та дій не визначено, а також в чому різниця між проведенням комплексу заходів при контррозвідувальній операції та спеціальній інформаційній операції, в чому їх різниця? Нечіткість таких законодавчих положень матиме негативний вплив та неправомірне реагування з боку служби на медіапростір.
Отже, із тексту проекту Закону просимо виключити поняття та інші положення щодо проведення «спеціальної інформаційної операції».
8. Ініціатори проекту Закону вносять пропозиції щодо зміни частини другої статті 15 Закону України «Про розвідку», запропонувавши, що зняття відповідно до пункту 2 частини першої цієї статті інформації з електронних комунікаційних мереж операторів, постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг забезпечується системою технічних засобів, що використовується всіма розвідувальними органами на умовах автономного доступу до інформації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте, чому саме Кабінет Міністрів України повинен приймати такий порядок і чи є це його компетенцією, у Пояснювальній записці до проекту Закону, не розкрито.
Враховуючи зазначене, просимо зміни до частини другої статті 15 Закону України «Про розвідку» щодо надання повноважень Кабінету Міністрів України приймати порядок зняття інформації з електронних комунікаційних мереж операторів, постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг не приймати у цій частині та залишити у чинній редакції.
9. Окрім зазначеного, у тексті проекту Закону не розкрито, що таке «контррозвідувальне» та «інші опитування осіб», процедури та порядок їх проведення, право особи, яку опитують.
Статтею 57 Конституції України кожному гарантовано право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
А відповідно до статті 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
Таким чином, впровадження нового виду процесуальних дій «контррозвідувальне» та «інші опитування осіб» будуть мати наслідком порушення статей 57 та 63 Конституції України.
